Дерево, яке вміє залишатися

Дата: 24.09.2026 11:47

Кількість переглядів: 57

Фото без опису

Сьогодні ми радо представляємо вам другий фрагмент проекту «Сумщина. Історії, що залишаються»

Дерево, яке вміє залишатися

У Кролевці є яблуня, якій понад два століття.

Але дерева, з якого все почалося, вже немає.

Материнський стовбур давно відмер. Здавалося б, на цьому історія мала закінчитися.

Та Кролевецька яблуня-колонія має дивовижну здатність продовжувати себе.

Її гілки схиляються до землі, торкаються її, пускають коріння – і з часом стають новими стовбурами. Старі відмирають. Нові ростуть. І яблуня живе далі.

Так триває понад двісті років.

Ніхто вже достеменно не знає, з чого почалася ця історія. Вважається, що яблуня росла на землях князя Петра Мещерського. Поруч із нею лежить його старовинна могильна плита, а саме дерево й досі називають «княжим».

За два століття навколо нього виросли легенди.

Кажуть, що після смерті князя яблуня почала хилити гілки до землі, сумуючи за господарем.

Розповідають про особливу силу її плодів. Є й повір’я: жінці, яка мріє про дитину, треба обійняти один зі стовбурів і попросити яблуню про нове життя.

Де в цих переказах пам’ять, а де народжена поколіннями легенда – сьогодні вже важко сказати.

Але, можливо, найдивовижніша історія Яблуні-колонії написана не в легендах.

Вона – у самому способі її життя.

Щоб жити далі, це дерево не намагається зберегти те, що вже відмирає.

Воно схиляється до землі.

Торкається її.

Пускає нове коріння.

І починається знову.

Первісного дерева давно немає. Але є його продовження — десятки гілок, нові стовбури, весняний цвіт і яблука.

Змінювалися покоління людей. Зникла садиба. Історія стала легендою. А яблуня залишилася.

Не незмінною.

Живою.

Можливо, саме тому сьогодні, коли для багатьох людей на Сумщині слова «залишитися», «виїхати», «повернутися», «почати знову» перестали бути абстрактними, ця стара яблуня звучить зовсім по-новому.

Вона не дає відповідей і не знає людських історій.

Вона просто понад двісті років робить те, що вміє:

торкається своєї землі, пускає коріння — і продовжується.

Цю історію створювали разом:

авторка історії: Людмила ГУРАЛЬ

фотографиня: Ніна АНДРІЄНКО

візуалізація: Марія НАЗАРЕНКО

Творча ідея, координація проєкту: Комунальний заклад Сумської обласної ради – Сумський обласний науково-методичний центр культури і мистецтв

Прийом фотоісторій відкрито до 1 грудня 2026 року.

Умови участі та заявка — на сайті Центру культури:

«Сумщина. Історії, що залишаються»

Побачити. Почути. Зберегти.

#ЦентрКультури #СумщинаІсторіїЩоЗалишаються #КультураСумщини #ФотоісторіїСумщини #ГромадиСумщини

Щоб дізнаватися більше новин від Центру культури ставте вподобайку та підпишіться на нашу сторінку https://www.facebook.com/share/14HKYA3jd8N/?mibextid=wwXIfr