A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Кролевецька міська рада,
Кролевецького району, Сумської області

Історична довідка

Кролевець:

Кролеве́ць  — місто районного підпорядкування на Сіверщині, в Сумській області, центр району. Населення — 23 313 осіб (на 1 січня 2016 року).


Географічне розташування

Місто Кролевець знаходиться на лівому березі річки Реть в місці впадання в неї річки Свидня. Через місто проходять автомобільні дороги М02, E101, Т 2503, Т 1907 та залізниця (станція Кролевець). До областного центру м. Суми — 149 км.

Через північно-західну околицю протікає річка Рудка.


Назва


Майже кожний населений пункт має свою легенду заснування. Кролевець — не виняток. На початку ХVII ст. ця місцевість перебувала під владою Речі Посполитої, тому й легенда розповідає, що саме тут, на берегах річки Свидні, до якої впадають Калище та Добра Вода, полював польський король, але так сталося, що він залишився сам на сам із диким кабаном.

Підоспіла варта, врятувала короля. Тому, на знак свого порятунку, саме на цьому місці король заснував місто. Але це тільки легенда. Малоймовірно, щоб польський король їхав сюди, за кілька тисяч кілометрів, на полювання. Проте Кролевець самим своїм ім'ям вказує, що був заснований Королем (польське слово «krol» означає «король»).


Історія


Докладніше: Історія Кролевця


Ювілейна монета, присвячена 400-річчю міста (аверс)


Ювілейна монета, присвячена 400-річчю міста (реверс)


У літописі під 1160 роком згадано місто Зартий, яке було на місці нинішнього Кролевця. Під назвою Кролевець місто засноване 1601 року переселенцями з Правобережної України, назване на честь короля (круль — польською король). Швидкому зростанню міста сприяло розміщення його на перехресті двох торгових шляхів, що вели з Москви до Києва: одного — через Калугу, Стародуб, Новгород-Сіверський та другого — через Тулу, Орел, Глухів. За Деулінським перемир'ям1618 року Кролевець відійшов до Польщі, його було подаровано польському магнату Вишлю. 1632 року значилося як повітове місто, 1644 король Владислав IVнадав місту магдебурзьке право.

Із початком Національно-визвольної війни Кролевець став центром Кролевецької сотні, яка входила до складу Ніжинського полку. 1657 року кролевецькі козаки виступили проти гетьмана Івана Виговського. Наприкінці 1663-го Кролевець захопило об'єднане військо польського короля Яна Казимира та правобережного гетьмана Павла Тетері, але в лютому 1664 року місто відбив московський воєвода Григорій Ромодановський (?—1682). Під час війни між правобережним гетьманом Петром Дорошенком і лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким Кролевець було спалено. Польща довго не хотіла відмовлятися від Кролевця й остаточно віддала його Росії лише 1686. Данський посол Юст Юль (Just Juel, 1664—1715) так описував Кролевець 1711 року:

«

Королевець... це гарне велике місто, але зі старими занепалими валами. Лежить воно серед лісу; по обидва боки від в'їзду в місто розкинулися два великі озера, які кишіли осетром. В місті всюди чепурні, добре збудовані, охайні будинки і добре прокладені вулиці — нічого такого я в Московії жодного разу не бачив. Люди (тут) живуть у хатах з виходом на вулицю, як у Данії — на противагу московитам, які завжди будують хати у глибині подвір'я. Перед молебнем або богослужінням у церкві дзвонять тут, як у нас, в три голоси, а під час самої відправи зрідка подзвонюють. Хоча всі козаки, як і московити, дотримуються грецької віри, саме так вони скликають людей до церкви, тоді як у Московії ніколи впорядковано не дзвонять, а просто калатають у дзвони [2].

»

У 1730-ті Кролевець став центром церковно-адміністративної одиниці — Кролевецької протопопії. Величезне значення для міста мав Хрестовоздвиженський ярмарок, на який приїздили купці з Росії, Польщі, Пруссії, а самі кролевчани називали його «всесвітнім». Лише наприкінці XVIII сторіччя ярмарок поступово втратив своє значення, але ще й у першій чверті XIX століття посідав за масштабом четверте місце в Україні.

У XIX сторіччі поблизу Кролевця були великі бурякові плантації цукрозаводчиків Миколи Терещенка(1856—1911) та князів Долгоруких. Частину прибутків від них Терещенко витрачав на доброчинність, зокрема давав кошти на розвиток освіти та охорони здоров'я.

Про славне минуле міста та розвинену торгівлю свідчить герб Кролевця, ухвалений у червні 1782 року: на синьому тлі вбраний воїном архангел Михаїл тримає у правій руці меч, а в лівій — терези, стоїть він на чорному змії, зав'язаному вузлом.

З 1782-го Кролевець став повітовим центром, від 1796 по 1803 рік був заштатним містом, потім знову центром повіту, а згодом і районним центром. 1860 року в місті жило 7209 осіб, а 1913 року — 16500 осіб.

У роки столипінської реформи чимало селян із Кролевеччини виїхали на Далекий Схід, в Приамур'я.

У роки Другої світової війни на Кролевеччині було створено партизанський загін, який у лютому 1942 увійшов до складу партизанського з'єднання Сидора Ковпака (1887—1967).


Економіка


Кролевецькі рушники

Кролевець сьогодні — промислове місто. У районі діють підприємства: ЗАТ «Кролевецький арматурний завод», ВАТ «Кролевецький ремонтно-механічний завод», заводи силікатної цегли, комбікормовий, маслозавод, льонозавод, фабрика «Восход», яка випускає меблі та супутні товари, СП «Якста», «Якарм», виробничо-комерційні підприємства, найбільші з яких «Промбудторгмаш», «Торгсервіс». Робота хлібозаводу була припинена навесні 2013 року.

Найкращі традиції кролевецьких майстрів художнього ткацтва збереглися до наших днів, їх розвиває й примножує колектив Кролевецької фабрики «Художнє ткацтво». Нині тут працюють над проблемами реконструкції підприємства, відродження старовинного мистецтва художнього ткацтва, розширення асортименту виробів.

За останні роки в місті особливо розвинулися комерційна діяльність і підприємництво.

Через Кролевець проходить залізниця та автомагістраль Київ — Москва, що сприяє припливу сюди представників комерційних та підприємницьких структур з інших регіонів держави.

  • У грудні 2018 року відкрито текстильну фабрику концерну «Ярослав».

Кролевецький комбінат хлібопродуктів


Кролевецький комбінат хлібопродуктів, який є філією ПАТ «ДПЗКУ», уведений в експлуатацію 1987 року. До складу підприємства входить комплекс виробничих споруд зі зберігання зерна, виробництва борошна, комбікормів, макаронів. Види діяльності підприємства: виробництво та реалізація борошна пшеничного сортового, макаронних виробів, комбікорму для всіх видів та вікових груп птиці, свиней, ВРХ та риби; закупівля продовольчого та фуражного зерна, білкових та мінеральних компонентів, преміксів. Елеватор загальною місткістю 54 тис. тонн має можливість приймати зерно з автомобільного та залізничного транспорту. Млинзавод продуктивністю переробки зерна до 500 тонн на добу працює за швейцарською технологією фірми BUHLER A.G. на 75 % хлібопекарському помолові. Його потужність становить 114,5 тис. тонн борошна в рік зі встановленим виходом: вищого ґатунку — 45 %, першого — 15 %, другого — 15 %. Млинзавод працює в автономному режимі. Потужність комбікормового заводу становить 250 т/добу (76 тис. т/рік) розсипних комбікормів, у тому числі 66 тис. т/рік — гранульованих. До складу підприємства входить цех з виготовлення макаронних виробів.


Пам'ятки


Спасо-Преображенська церква

  • Спасо-Преображенська церква (споруджена 1782 року, дзвіниця відбудована 2000-го).
  • Кролевецька жіноча гімназія (1912—1914), нині — школа № 5.
  • Синагога (XIX ст.).

Кролевецька синагога


Яблуня-колонія


Вигляд яблуні-колонія у серпні 2009


У місті розташований унікальний об'єкт природно-заповідного фонду України — ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Яблуня-колонія». Зовні — це яблуневий кущ, орієнтовний вік якого понад 200 років.

Особливістю цієї яблуні є її здатність до самостійного укорінення гілками. Коли один з прирослих до землі стовбурів має відмерти, його гілки стрімко нахиляються до землі і теж приростають. У яблуні давно вже немає її первісного материнського стовбура. Тепер на площі близько 1000 квадратних метрів лежать у різних напрямках п'ятнадцять прирослих до землі стовбурів — її нащадків.

Вчені не спостерігають на цьому місці аномалій, проте всі намагання посадити подібну яблуню в іншому місці не завершились успіхом.


Дуб-орел


Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення дуб з унікальними параметрами по висоті та ширині крони 26×21 м. Обхват на висоті грудей 555 см, що становить діаметр 177 см, висота — близько 30 м. Орієнтовний вік — 450—500 років. Розташований у лісовому масиві неподалік с. Боцманів Реутинської сільради[5].

 


Дубовицька криниця


У місті побутує легенда про Дубовицьку криницю, розташовану поблизу автомагістралі Київ — Москва, неподалік с. Дубовичі Кролевецького району. За народними переказами її історія сягає XVI ст. і пов'язана з образом Богоматері, ікону якої, начебто, саме в цьому місці знайшов пастух і якого засліпило сіяння її. Люди приходять до цього джерела, особливо, в десяту п'ятницю після Великодня, коли здійснюється святкова літургія.

Різні віхи історії пережила криниця. В часи атеїстичної боротьби її рівняли з землею, закидали сміттям, та люди знову розкопували, очищали цілюще джерело, і донині струменить воно й дарує людям здоров'я та силу.

2000 року з ініціативи районної державної адміністрації і районної ради за допомогою підприємств та організацій міста, громадськості району було впорядковано територію навколо цілющого джерела, зведено цямрину, накриття. 2002 року на узвишші поблизу криниці зведено каплицю[6].


Садибний будинок Рудзинських


Є унікальним за ступенем збереженості й високими художніми якостями архітектурним типом міського дворянського садибного будинку, що до того ж має велике історико-меморіальне значення. Садибний будинок Рудзинських, пов'язаний з перебуванням у місті Тараса Шевченка.

Одноповерховий дерев'яний садибний будинок міститься на південно-східній околиці міста поблизу старовинного шляху на Глухів. Будинок стоїть на рівному місці посеред великого саду з декоративними та фруктовими деревами. Від вулиці до парадного фасаду веде пряма алея, що закінчується круглою клумбою перед портиком. За будинком униз по схилу йде левада.

Садиба у XIX ст. належала місцевим дворянам Рудзинським. Будинок збудував у 1820-х рр. (не пізніше 1830) кролевецький повітовий лікар, колезький радник Федір Павлович Рудзинський. Після його смерті 1831 р. садиба й будинок перейшли у власність до сина, ротмістра Йосипа Федоровича Рудзинського.

Останнім власником був Володимир Іванович Рудзинський, член Кролевецької міської думи, учасник визвольного руху початку XX ст. У 1920-х рр. будинок Рудзинського став своєрідним сільським клубом, в ньому проходили сільські збори, працював самодіяльний народний театр, пізніше була відкрита початкова школа. У 60-і роки XX століття на базі цього маєтку був відкритий дитячий пульмонологічний санаторій.

Будинок вирішено в архітектурних формах пізнього провінційного класицизму, з деякими впливами романтизму. Стіни будинку складені з дубових брусів, зовні й усередині потиньковані й побілені. Профілі карнизів, капітелі колон та інші елементи декору виконані в штукатурному ліпленні. В інтер'єрі частково зберігся первісний декор: карнизи, гурти й ліплена розетка стелі.

Тарас Шевченко намалював портрет Й. Рудзинського. Внизу портрета художник написав: «Т. Шевченко. 1845 р.». У шевченкознавстві існує дві версії — перша: портрет написаний в Кролевці, інша що в Санкт-Петербурзі[7].


Садибний будинок Огієвських

У другій половині XIX ст. місто Кролевець, як і зараз, розташовувалося на Києво-Московському тракті і минути його було неможливо. Саме по цій дорозі і проїжджав Тарас Шевченко, коли останній раз повертався з України в Петербург. Відвідавши своїх друзів Лазаревських в с. Гирівка (нині Шевченко) Конотопського повіту і забравши братів Івана та Федора Лазаревських — поїхали далі в Кролевець, де мешкала рідна сестра Лазаревських Глафіра Матвіївна Огієвська. В їхньому будинку, розташованому на західній околиці міста, часто зупинялася рідня Глафіри Матвіївни. Тут 25 серпня 1859 р. Т. Г. Шевченко з Лазаревськими і зупинився на ніч.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора