ТВОЇ ЛЮДИ КРОЛЕВЕЧЧИНА!
Василь Дмитрович Огієвський (30 січня (11 лютого) 1861, Кролевець – 1 червня 1921, Київ) – український вчений-лісівник, фахівець у галузі лісівництва.
Народився майбутній вчений 30 січня (11 лютого) року 1861 у повітовому місті Кролевець тогочасної Чернігівської губернії (тепер Сумська область) у дворянській сім'ї. Його батьки мали дружні стосунки з Т.Г.Шевченком, який неодноразово відвідував їхній будинок. Василь Огієвський навчався в місцевій гімназії, а потім поїхав у Петербург і став студентом лісового вишу. Середню освіту здобув у Полтавській військовій гімназії. У 1876 закінчив Петербурзький лісовий інститут. Відтоді працював у Кшепицькому лісництві (Петроковська губернія, нині Сілезьке воєводство, Польща). За два роки його було переведено до 1-го Одоєвського лісництва Тульської губернії де В.Д. Огієвський також почав викладати у місцевій лісовій школі (1888-1892). На цей час припадає перша наукова робота вченого «Питомник хвойных сеянцев в Тульской губернии»).
У серпні 1892 р. В. Д. Огієвський призначений молодшим запасним лісничим Лісового департаменту і направлений на 2 роки у закордонне відрядження, після повернення з якого він написав ряд статей про організацію лісової наукової роботи в Австрії, Баварії, Прусії, Саксонії і Франції. Вивчення зарубіжного досвіду багато в чому визначило його наступну наукову та практичну діяльність.
З 1895 по 1909 рік В. Д. Огієвський, будучи старшим таксатором, очолював Особливу таксаційну партію. До її завдань входив підбір 60 опорних пунктів та закладка постійних пробних площ з проведенням на них дослідів і спостережень. Уже в 1898 р. В. Д. Огієвським запропоновано проект організації мережі лісових дослідних станцій і програма наукових досліджень за основними напрямками ведення лісового господарства. У цій програмі головними були питання лісового насінництва, методів і прийомів рубок догляду, ходу росту насаджень, штучного лісовирощування. На кожній дослідній станції він пропонував створити метеорологічну станцію, а для оперативного висвітлення результатів досліджень – заснувати спеціальне друковане видання.
У жовтні-листопаді 1909 р. Василь Дмитрович відвідав контрольні станції лісового насіння в Еберсвальді, Копенгагені, Гамбурзі, Цюріху та Відні. Там же замовив деяке обладнання для організації такої станції вдома.
У 1910 р. В.Д. Огієвський став керівником станції у Петербурзі. До червня 1910 р. туди надійшло 899 зразків лісового насіння із 541 лісництва, зібраних відповідно до спеціальної інструкції. Результати аналізів надсилалися на місця, а лісівникам пояснювалися введені вченим нові поняття, серед яких «енергія пророщування», «чистота насіння», «вага 1000 штук» та ін. пов’язані з ім’ям В.Д. Огієвського, увійшли в усі підручники з лісової справи. Всього за результатами дослідів учений опублікував 60 наукових робіт. З 1912 року – професор, завідувач кафедри приватного лісництва, від 1916 – помічник директора Петроградського лісництва інституту (нині С.-Петербург);з 1919 року – професор, завідувач кафедри лісництва Київського політехнічного інституту. Срібна медаль Всесвітньої виставки (Париж, 1900), золота медаль Всеросійської виставки насінництва (Москва, 1912).
Особливою заслугою В.Д. Огієвського у галузі практичної лісокультурної справи став новий спосіб вирощування лісових культур дуба на відкритих місцях пропонувався місцях інший спосіб – густої культури місцями. Головною перевагою останнього автор вважав поступовий хід природного відбору з виживанням найкращих, стійких екземплярів. При густих посадках у вигляді біогруп дубки добре захищалися від заморозків та інших несприятливих чинників. У перші 2 роки, до змикання дубків, у багатьох випадках на майданчиках навіть не потрібно було доглядати за ґрунтом, у віці 10-15 років дубки розріджувалися із залишенням лише п’яти кращих. З них приблизно за 10 років залишався тільки один, добре розвинений екземпляр, а інші вирубувалися. Розроблений В.Д. Огієвським спосіб густої культури місцями зараз визнаний класичним.
На території Сумської області знаходиться рукотворна ділянка лісу. Вона не може не вражати своєю незвичайною величчю та красою. Заснував її, якраз, професор Огієвський. Тут до сьогодні збережені географічні культури сосни звичайної. Це така собі експозиція усіляких порід сосни на Шосткинщині. Саме на основі цього рукотворного лісу, був заснований загальнодержавний заказник «Великий бір», площа якого 1231 гектар. Тут посаджено більш ніж 200 порід географічної сосни звичайної. Насіння цих сосен шукали й заготовляли по всьому світу. На Заході це була Польща, зі Сходу Акмала, а на Півночі Вологда. Тут можна побачити тамбовську та волинську, чернігівську та орловську породи сосен. Є дерева з Прибалтійських республік та найдальших куточків Євразії. Більш того, багато соснових дерев пережили одне століття. Всі ці дерева звозились в одне місце для того, щоб вчений Василь Дмитрович Огієвський з помічниками, мав змогу вивчати, в яких регіонах росте найкраща сосна, яка найбільш придатна для застосування в народному господарстві. До того ж вчений досконало вивчав місцеві ліси та місцеві породи дерев. Не дарма він понад двадцять років трудився якраз у Собицькому та Микольському лісництвах, створюючи дослідні ділянки самих різних лісових культур.
В.Д. Огієвський організовував і проводив великі роботи з вивчення впливу походження насіння на ріст лісових культур. У 1910-1916 рр. ним запроектована і створена мережа географічних культур сосни в 21 пункті європейської частини росії у т.ч. і у Собицькому (нині Сумської області) лісництві Чернігівської губернії,де В.Д.Огієвський заклав 253 серії довголітніх дослідів. Робота зводилася до закладки постійних і тимчасових пробних площ та здійснення науково-дослідної діяльності. Пробні площі остовплювалися, нумерувалися та огороджувалися жердяною огорожею. Експериментальні досліди проводилися із шестикратним повторюванням, кожна облікова одиниця (посівне місце) мала свій номер. По кожному досліду і пробній площі велася своя документація, заводилася окрема справа і відповідний план. Очолюючи особливу таксаційну партію, В.Д.Огієвський отримав базу для зимової (камеральної) роботи на своїй батьківщині – спочатку у Кролевці, а потім у Києві.
В лісовому господарстві застосовують розроблений ним гніздовий спосіб сівби дуба, так званий густий посів жолудів місцями.
У 14 кварталі Микільського лісництва збереглася будівля лісничівки, Пожарня казарма, де на початку ХХ століття працював вчений.
У 1912-1918 роках Василь Дмитрович завідував кафедрою у Лісовому інституті, де 14 лютого 1916 р. захистив дисертацію на тему “О жизни хруща”. Одночасно він вів великі роботи на своїх пробних площах у ряді лісництв і продовжував завідувати контрольною насіннєвою станцією. Що стосується останньої, то вона була чудово обладнана на кошти Лісового департаменту, тут здійснювався не тільки контроль за якістю насіння, але і координація наукової роботи (вивчення причин, що впливають на проростання і схожість насіння, застосування методів математичної статистики при обробці лісівничих матеріалів).
Деякі об’єкти географічних посадок збереглися до теперішнього часу і мають велике науково-практичне значення, у т.ч. як генетичні резервати. Серед них – ділянка у Шосткинському районі, де зберігаються географічні культури сосни звичайної. Тут, починаючи з 1897 p., В.Д. Огієвський проводив свої роботи з лісової справи. Цей своєрідний музей сосен став центром створеного тут на площі 1231 га лісового заказника загальнодержавного значення «Великий бір». Його територія знаходиться на боровій терасі Десни неподалік с. Собича. Протягом 1912-1916 pp. було закладено 49 постійних пробних площ, на яких було висаджено понад 200 географічних варіантів сосни звичайної. Пункти заготівлі насіння на північ сягали Вологди, на захід – Польщі, на схід – Акмоли. Тут поєднались сосни тамбовська та волинська, чернігівська та орловська. Є сосни з Прибалтики – курляндська та інші. Ці культури привертали увагу багатьох вчених лісознавців, які пізніше закладали тут і свої досліди.
Протягом тривалого часу тут сформувався лісовий комплекс з набором рослинних угруповань та видів рослин, притаманних сосновим лісам Полісся. На вирівняних ділянках представлений комплекс соснових лісів злаково-зеленомохових з фрагментами орлякових соснових лісів. На більш зволожених знижених ділянках розміщуються соснові ліси чорницеві. В деревостані місцями значною є домішка берези, дуба звичайного, клена гостролистого, подекуди липи. В розрідженому ярусі підліску тут можна зустріти бруслину бородавчасту, ліщину, у вологіших місцях – крушину ламку.
У флорі цих соснових лісів поєднуються бореальні та неморальні види. Серед бореальних видів звичайними є чорниця, брусниця, костяниця, розсіяно зростає оритлія однобока. Майже скрізь по масиву можна зустріти папороті – орляк, щитник чоловічий, щитник шартрський. З іншого боку, тут зростають рослини багатших ґрунтів – супутники дуба дзвоники персиколисті, буквиця лікарська, серпій фарбувальний, осоки пальчаста та гірська. Значне поширення у масиві має цінна лікарська рослина – перстач білий. Світлолюбні рослини слід шукати на відкритих ділянках та узліссях. З настанням теплих весняних днів милують око великі яскраві квіти сону широколистого. На честь засновника – професора В. Огієвського була вирощена сосна-велетень, яка є ще однією визначною пам’яткою заказника.
Від 1918 р. і до своєї смерті В.Д. Огієвський працював у Київському сільськогосподарському інституті, де завідував кафедрою, був членом сільськогосподарського вченого комітету України, обробляв результати і вів нові роботи на дослідних об’єктах Собицького та інших лісництв.
Помер В.Д. Огієвський 1 червня 1921 р., залишивши після себе велику кількість незавершених досліджень. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 33).
До 100-річчя від дня народження, в 1961 році, в Довгому бору Собицького лісництва серед 50-річних дослідних лісових культур Василю Дмитровичу Огієвському був встановлений пам’ятник-обеліск.
